Одинокий сиджу над рікою,
Одинокий з думками, з журбою.



Вечоріє. За горами гасне,
Як небесна ватра, сонце ясне.



Від лісів холодний вітер віє,
Шуварі гне і квітки леліє.



Над селом, між горами, в долині
Висять мряки легкі сіро-сині.



З коминів до неба дим снується –
Образ меркне, дійсність наче сниться.



Лиш ріка заєдно грає, грає,
Щось в ній буриться, щось в ній зітхає.



«Гей, ріко! Однакі наші суми:
В тобі хвилі грають, в мені – думи.



Берег взяв тебе в свої окови,
А мене – життя важкі умови.



В нас обох і броди, і безодні,
І обоє спинитись не годні.



Лиш ідемо крізь гори і бори
У невідоме нам Чорне море».